29-30 червня! Завершення! Пройдено шлях у 9 тижнів (9 воркшопів)! Неймовірна для мого усвідомлення кількість цифрових застосунків, у яких я спробувала
себе. Якби ще два місяці тому хтось сказав мені, що я це зможу - не повірила б. Сьогодні розумію: усе можливо!
Щопрада, два останні дні дались нелегко. Почуваю себе емоційно виснаженою.
З одного боку, я щиро радію за своїх колег! Однаково за тих, з ким познайомилась на інтенсиві, і за моїх, гімназійних! Кожна з них заслуговує на визнання та
глибоку повагу! Передусім за їх велику людяність і готовність підтримати, як-от у випадку з пані Валентиною, за вміння радіти успіхам своїх колег і відчувати їх
емоції (це великого варте!). А ще за відкритість до новацій, за готовність змінюватися, щоб змінювати, великою мірою навіть усупереч обставинам! Щиро вдячна
Вам за це чудове товариство!
З іншого боку, саме останній день, якого ми всі так чекали, приніс мені не лише звиклі хвилювання (це нормально хвилюватись, якщо відчуваєш
відповідальність - аудиторія ж поважна, освітянська), але й розчарування (давно не переживала таких гірких емоцій). Довго думала, чи писати про це. І все ж
вирішила проговорити. Проговорити без образи, а швидше задля того, аби на майбутнє ще комусь не довелось відчувати те ж саме. Я зараз про власну
презентацію свого цифрового уроку! Але почну з іншого!
Перша лінійка для мене (та, мабуть, таки й не лише для мене) була святом! Початок, за всіма ознаками сценічного жанру, як і має бути, був яскравим - і за
змістом, і за організацією, і за настроєм! І в цьому неабияке значення мала не лише професійність спікерів. Я із захопленням слухала також виступи спікерок-
філологинь 2-ої лінійки! І, зрозуміло, не слідкувала за часом. Та й не мої це були повноваження. Яким же було моє здивування, коли майже на початку свого
виступу почула, що в мене до завершення залишилось усього дві чи три (?) хвилини і остання спікерка нашої групи (а нас було ж найменше - усього четверо!)
виступатиме на початку 3-ої лінійки. Сказати, що я засмутилась, адже не змогла презентувати найцікавіше зі свого уроку і моя презентація була
скомканою і незавершеною, це не сказати нічого. Переконана, так почувався б кожен, хто працював не для галочки і вкладав душу у свої розробки, якими б
недосконалими вони не були на початках. Та вже. Уже як є. Мабуть-таки, і це було потрібне для чогось. Підтримало те, що твої розробки комусь стали таки
цікаві. І ця ваша, пані Наталю, ініціатива виявилась дуже доречною і, як бачите, помічною :)
Можливо, надалі варто було б врахувати таке: справді, модератор, якщо він є і спікером, має виступити першим, а далі все ж надавати слово новачкам. Бо
якщо їм щось і не вдасться, то за ними виступить досвідчений (це також вимога сценічного жанру!), бо запам'ятовується останнє! І саме тому завершення має
бути досконале.
Та попри все! Я хочу висловити Вам найщиріші слова вдячності за всі ті миті, які ми пережили разом! За той досвід, якого ми всі тут разом набували і таки
набули (у чомусь більше, у чомусь менше, але таки набули!). Так, це було непросто! Часом нерви й емоції були на межі. Знаю точно, не з чуток, що були
моменти, коли хтось готовий був навіть зійти з дистанції, але ми тримали одна одну і не дозволяли зробити цього. І Ваше розуміння нам у цьому також дуже
допомагало!
Тож дай нам Боже всім знаходити в собі сили працювати і надих творити в радість, переживати в житті якомога більше позитивних емоцій від результатів
свого поступу і від спілкування! А для цього, звісно, ще переможного миру! Переконана: ми всі радо чекатимемо нашої наступної зустрічі! Бо нам БУЛО ДОБРЕ
ТУТ!